тюльпано-марципановий садочок

Десь у 30-31-му чутки про голод вже пішли, та ніхто не вірив

тоді. Пам’ятаю, врожай хороший. Гарбузи, мов я завбільшки (ще ж

малий тоді був), а буряків, картоплі... Ого-го! Все винесли!!!

Пам’ятаю, мати каші на вечерю наварила. Нагрянули, собаки,

У Маруськи (сестри моєї) останню ложку з рота витягли! Горшки

побили, зерно шукали, не знайшли, слава Богу.

Мати довго ще плакала, батька згадувала, мовляв, якби не він,

то що б ми робили. Так і жили. Та млинці пекли з зерна, добавляли

кору з дерев, у ступці терту.

А коли весна настала – листя молоде їли, травичку зелену. Животи

пухнуть, все тіло пече. Страшно й досі згадувати...

У селі не залишилося ні однієї живої тварини: ні кота, ні собаки,

навіть мишей і щурів поїли.

А коли сніги розтанули, ще ходили на поле колоски, що залишились,

збирали. Пам’ятаю, пішов я з дівчинкою сусідською, заговорилися

і не зчулися, як чоловік, такий великий, підійшов та як ударить

батогом – я тікать (зі сльозами згадує Петро Олександрович).

А Катеринка не встигла – до смерті забив. Я досі не можу

вибачити собі, що тоді залишив її одну...http://www.memory.gov.ua/data/upload/publication/main/ua/843/golod.pdf